Медична ГІМНАЗІЯ №33
МІСТА КИЄВА

ЛАТИНСЬКА МОВА (7-8кл.)

Програму склала

доцент кафедри іноземних мов

Київського медичного університету УАНМ,

учитель латинської мови Українського медичного ліцею

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

 

Шевченко-Савчинська Л.Г.

 

Рецензент:

Доцент кафедри загального мовознавства

та класичної філології Інституту філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

к. філол. н. Миронова В.М.

 

Професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»,

провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України

 

д. філос. н. Литвинов В.Д.

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

Згідно з проектом Концепції гуманітарного розвитку України, гуманітаристика орієнтована на максимальне розкриття потенціалу кожної людини і соціуму в цілому, створення гідних умов для реалізації всіх інтелектуальних, культурних, творчих можливостей людини і нації. У системі гуманітарної освіти особливе місце займають знання історії, культури, опанування мов. Адже пріоритет у здоровому демократичному суспільстві мають високоосвічені люди, а знання мов (починаючи з досконалого оволодіння рідною) є абсолютно неодмінною прикметою культурної особистості.

Вивчення латини є не лише ключем до опанування сучасних іноземних мов (з огляду на її вплив на мови романської та германської груп), а й полегшує засвоєння знань різноманітних комплексів наук – гуманітарних, природничих, точних, – викладання яких провадиться рідною мовою. Цьому сприяє дослідження етимології іншомовних запозичень, поглиблене розуміння значення наукових термінів в українській мові завдяки засвоєнню учнями терміноелементів (коренів, префіксів, суфіксів латинських слів), навиків морфемного аналізу тощо.

У ході вивчення латинської мови неминуче відбувається знайомство з досягненнями римлян у створенні системи державного і приватного права, адміністративного управління, форм організації суспільного життя. Знання з латини – це один із засобів розширення загального світогляду, розвитку мовних навичок, поглиблення знань з історії, літератури, філософії та ін. Читання в оригіналі та перекладах творів класичних римських авторів розвиває вміння аналізувати, логічно мислити, чітко викладати свої думки, вести діалог і дискутувати.

Метою викладання дисципліни «Латинська мова та основи наукової термінології» в 7–8 класах медичної гімназії є: а) засвоєння основ латинської граматики, синтаксису, морфології для глибшого розуміння і коректного користування термінологією передусім, але не виключно, природничих наук; б) вироблення в учнів навиків аналізу і синтезу складних і багатослівних наукових термінів; в) читання і переклад адаптованих текстів з латинської мови та переклад простих речень з української на латину; г) удосконалення загальної лінгвістичної підготовки, що результує підвищення рівня культури українського мовлення; д) збагачення загальноосвітніх знань учнів через осмислення основних етапів розвитку античного суспільства; е) усвідомлення існування української культури елітарного типу, якою є латиномовна література XVI–XIX ст., її нерозривного зв’язку з загальноєвропейською.

Рекомендована програма розрахована на 70 аудиторних годин (по 35 год. у 7–8 класах), це 70 аудиторних занять (чотири семестри). Програма складена з урахуванням сучасного стану філологічної науки і медичної термінології, а також вікових можливостей гімназистів.

Набуті в гімназії знання з латинської мови в майбутньому мають розширюватися, вдосконалюватися й продуктивно застосовуватися на наступних етапах навчання (у медичному ліцеї, коледжі, університеті) та в професійній діяльності. Вивчення латинської мови спростить опанування спеціальної термінології як латинської, так і української, а також розуміння фахової літератури не лише рідною, але й іншими сучасними комунікативними європейськими мовами. Знайомство з античною міфологією, основами філософії, відкриття численних досі маловідомих українських авторів, що писали різножанрові твори класичною латиною, запам’ятовування сентенцій – все це ефективно впливає на становлення особистості, вчить давати етичну оцінку явищам і подіям, розширює простір для творчості, розвитку кожного індивіда. Важливим результатом опанування цього курсу є усвідомлення того, що Україна з давніх часів була органічною частиною загальноєвропейського культурного простору. Уже в літературі Київської Русі трапляються цитати, перекази, сюжети творів латинських авторів. Достоменно відомо, що Данило Галицький мав контакти із главами тодішніх європейських держав та з ієрархами Римської церкви – зрозуміло, латинською мовою. Отож, традиції латиномовного документообігу зародилися у нас ще в XI―XII ст. і проіснували до XVIІ ст. І хоча західні ідейно-релігійні впливи на Україну були менш інтенсивні, ніж східні, візантійські, вітчизняні інтелектуали (вчені, письменники, історіографи) зробили вибір на користь латини як мови наднаціональної і надконфесійної «республіки вчених».

Унаслідок того, що латина здобула статус домінуючої мови у стінах Києво-Могилянської академії, її вихованці та викладачі витворили парость новолатинської поезії, що має специфічні риси і цілковито заслуговує називатися суто українською. Різножанрових творів, написаних латинською мовою в Україні впродовж XV–XIX ст., настільки багато, що, наприклад, видатний дослідник Дмитро Чижевський у своїй праці “Історія української літератури” відводить латиномовній творчості окремий великий розділ, спростовуючи таким чином стереотипи про жанрову неповноту української літератури. Латинською мовою писали свої наукові трактати українські вчені-астрономи, природознавці, медики, велися багаторічні хроніки монастирів і великих міст, описи подорожей тощо. Знайомлячись з творчістю українських неолатиністів, учні відкривають для себе існування української культури елітарного типу, що напряму походить зі спільного європейського кореня – греко-латинської античності.

Сьогодні, коли Україна вкотре підтвердила свої євроінтеграційні наміри, одним із конкретних кроків у цьому напрямі є створення нових навчальних програм, які даватимуть змогу юним громадянам зі шкільної лави знайомитися з основами європейської культури, засвоювати цінності демократичного суспільства, всебічно розвиватися як особистість. Програма, при написанні якої ми спиралися на принципи побудови новітніх форм навчальної документації (курикулумів), побудована таким чином, щоб школярі не лише вивчали окремо взяті теми й розділи, а й набували під час їхнього опанування надпредметних, ключових компетентностей, які з великою імовірністю можуть знадобитися в майбутньому.

 

Методика відбору лексичного мінімуму

На кожному занятті учні мають засвоїти не менше десяти лексичних одиниць і п’яти фразеологізмів, при цьому лексико-граматичний матеріал, що вивчається упродовж чотирьох років навчання, істотно відрізняється. Наповнення лексичного мінімуму здійснюється з урахуванням медичної спрямованості гімназії, частотності вживання слів, принципу їх сполучення з іншими словами, їхнє місце в терміносистемі.

 

Перелік знань та умінь

Учень повинен знати:

– фонетика: правила читання літер та їх сполучень, правила довготи і короткості голосних, правила наголошення;

– морфологія: перелік частотних префіксів і суфіксів;

– граматика: парадигма іменників (І–V відміни), дієслів (теперішній та минулий завершений час), прикметників (1–2-ої груп) у різних ступенях порівняння, дієприкметників;

– синтаксис: види зв’язку слів у словосполученні, порядок слів у простому й складному реченнях, окремі синтаксичні звороти;

– не менше 400 лексичних і словотворчих одиниць, 100 фразеологізмів;

– основні відомості з міфології та історії античності, а також з історії європейської (в тому числі української) культури епох середньовіччя, Ренесансу, пост-ренесансних часів.

 

Учень повинен уміти:

– читати та писати латинською мовою, перекладати з латинської на українську  перекази та уривки оригінальних творів;

– перекладати з української на латинську адаптовані тексти, прості вирази, афоризми та спеціальні професійні вирази;

– бути обізнаним з творами деяких римських та українських новолатинських авторів;

– аналізувати синтаксичні конструкції;

– читати та перекладати адаптовані професійно спрямовані тексти;

– аналізувати та конструювати однослівні і багатослівні анатомічні та клінічні терміни та діагнози;

– розпізнавати запозичені латинські та давньогрецькі корені в українській лексиці.

 

Іменник. Іменники І-V відмін. Неузгоджене означення. Лексичний мінімум. Словотворення (афіксація). Граматико-морфологічний аналіз і переклад іменників у словосполученнях і простих реченнях.

І-ІІІ відміни іменників – повторення. Загальна характеристика. Парадигма. Родові винятки. Афіксація. Лексичний мінімум.

IV-V відміни іменників. Загальні характеристики. Парадигми. Родові винятки. Особливості відмінювання. Афіксація. Лексичний мінімум.

 

Прикметник. Прикметники 1-2 груп (І-ІІІ відмін), узгоджене означення; узгодження прикметників 1-2-ої груп з іменниками І-ІІІ відмін (повторення).

Ступені порівняння прикметників. Суплетивізм та інші особливості утворення ступенів порівняння. Прикметники в ступенях порівняння в науковій термінології. Афіксація. Лексичний мінімум.

Дієслово. Граматичні категорії дієслова (час, спосіб, особа, число, стан). Чотири дієвідміни. Визначення основи. Система часів у латинській мові. Наказовий спосіб.

Теперішній час дійсного способу активного і пасивного станів. Схема особових закінчень. Особливості відмінювання дієслів 4-х дієвідмін у теперішньому часі.

Минулий час доконаного виду дійсного способу активного стану. Допоміжне дієслово sum, fui, esse. Лексичний мінімум. Читання та граматичний аналіз текстів.

Дієприкметники. Утворення та відмінювання дієприкметників теперішнього часу активного стану (Р.Р.А.), минулого часу пасивного стану (Р.Р.Р.). Утворення, відмінювання, особливості перекладу. Лексичний мінімум. Читання та граматичний аналіз текстів.

Синтаксис. Види зв’язку слів у словосполученні, порядок слів у простому реченні. Синтаксичні функції аблатива (Ablativus comparationis) і генетива (Genetivus partitivus) у словосполученнях, що містять прикметники у вищому і найвищому ступенях порівняння.

Основи наукової термінології. Афіксація як спосіб словотворення. Перелік частотних іменникових і прикметникових префіксів, суфіксів.

 

Розвиток термінології природничих, суспільних гуманітарних наук. Способи термінотворення.

Кінець історії стародавнього світу. Перемога християснтва над античними віруваннями. Вплив Античності на побут, звичаї, освіту і науку європейців доби Середньовіччя. Зв’язок з Античністю середньовічної України. Король Данило Галицький.

Відродження. Повернення до латинської мови класичного зразка. Античні мотиви в ренесансному образотворчому мистецтві. Накопичення наукових знань в добу Відродження. Християнство і Ренесанс. Античність і бароко (класицизм, просвітництво, романтизм, реалізм) у літературі. Латинська мова – мова європейських інтелектуалів.

Література України латинською мовою (кін. XV–поч. XIX ст.). Загальний огляд. Українські етнічні землі. Юрій Дрогобич – перший доктор наук з України. Латиномовна проза. Станіслав Оріховський. Юрій Немирич. Романтична поезія. Фабіян Кленович і Ян Домбровський. Еразм Сикст (наукові твори). Бартоломей Зиморович (етикетні вірші, історіографія). Теофан Прокопович. Київська літературна школа. Ян Юзефович (історіографія). Григорій Сковорода (вірші, епістолярія). Олександр Вальтер – перший доктор медицини теперішнього НМУ імені О.О. Богомольця.

 

7 клас

Тема К-кість ауд. годин
1. Повторення правил латинської фонетики. 1
2. Кінець історії стародавнього світу. Середньовіччя. 1
3. Повторення. Граматичні категорії іменника в латинській мові. І-ІІ відміни іменників. 1
4. Перемога християнства над античними віруваннями. 1
5. Повторення. Граматичні категорії прикметника в латинській мові. 1-ша група прикметників. 1
6. Вплив Античності на побут і звичаї європейців доби Середньовіччя. 1
7. ІІІ відміна іменників. Визначення основи. Поняття рівно-/нерівноскладових іменників. 1
8. Поточний контроль 1
9. Приголосний тип ІІІ відміни іменників. 1
10. Освіта і наука в добу Середньовіччя. 1
11. Голосний тип ІІІ відміни іменників. 1
12. Зв’язок з Античністю середньовічної України. Король Данило Галицький. 1
13. Змішаний тип ІІІ відміни іменників. 1
14. Відродження. Повернення до латинської мови класичного зразка. 1
15. Прикметники 2-ої групи з трьома різними родовими закінченнями. 1
16. Античні мотиви в ренесансному образотворчому мистецтві. 1
17. Прикметники 2-ої групи з двома різними родовими закінченнями. 1
18. Влив Античності на розвиток європейської літератури. 1
19. Прикметники 2-ої групи з однаковими родовими закінченнями. 1
20. Накопичення наукових знань в добу Відродження. 1
21. Граматичні категорії дієслова в латинській мові. 1
22. Християнство і Ренесанс. 1
23. Словникова форма дієслова. Визначення основи і дієвідміни. 1
24. Античність і бароко, класицизм, просвітництво, романтизм, реалізм у літературі. 2
25. Інфінітив теперішнього часу активного і пасивного способів. Наказова форма дієслова. 1
26. Латинська мова – мова європейських інтелектуалів. 1
27. Дієслово в крилатих виразах. 1
28. Література латинською мовою, написана в Україні. 1
29. Дієприкметник як частина мови. P.P.P. – утворення, відмінювання, узгодження з іменниками. 1
30. Античність і розвиток української культури. 1
31. P.P.A. – утворення, відмінювання, застосування в медичній термінології. 1
32. Підсумковий контроль. 1

 

 

8 клас

Тема К-кість ауд. годин
1. Роль латинської та давньогрецької мов у розвитку європейської культури загалом та української зокрема. 1
2. Повторення. Правила латинської фонетики.
3. Категорії дієслова, дієслово в науковій термінології. 1
4. Література України латинською мовою (кін. XV–поч. XIX ст.). Загальний огляд. Українські етнічні землі. 1
5. Іменники І-ІІ відміни, прикметники 1-ої групи в науковій термінології. 1
6. Латиномовна поезія. Юрій Дрогобич – перший доктор наук з України. 1
7. Іменники ІІІ відміни, прикметник 2-ої групи в науковій термінології. 1
8. Особливості синтаксису латинської мови. Основи синтаксису відмінків. 1
9. Дієприкметники в науковій термінології. Синтаксичний зворот Ablativus absolutus (Незалежний аблатив) – утворення, переклад. 2
10. Латиномовна проза. Станіслав Оріховський. 1
11. Відмінювання термінологічних словосполучень, утворених зі слів ІІІ відміни за принципом узгодженого і  неузгодженого означення. 1
12. Латиномовна проза. Юрій Немирич. 1
13. Синтаксичний зворот Accusativus cum Infinitivo (Акузатив з інфінітивом) – утворення, переклад. 2
14. Часи латинського дієслова. Утворення форм теперішнього часу дійсного способу активного стану (Praesens indiсativi aсtivi). 1
15. Романтична поезія. Фабіян Кленович і Ян Домбровський. 1
16. Утворення форм теперішнього часу дійсного способу активного стану (Praesens indiсativi passivi). Дієслово esse. 1
17. Еразм Сикст (наукові твори). Розвиток термінології природничих наук. 1
18. Ступені порівняння прикметника. Вищий ступінь. 1
19. Бартоломей Зиморович (етикетні вірші, історіографія). 1
20. Ступені порівняння прикметника. Найвищий ступінь. 1
21. Теофан Прокопович і Київська літературна школа. Розвиток термінології гуманітарних наук. 1
22. Суплетивні ступені порівняння. Прикметники в ступенях порівняння в науковій термінології. 2
23. Утворення форм минулого часу доконаного виду дійсного способу активного стану. Дієслово esse. 1
24. IV відміна іменників. 1
25. Ян Юзефович (історіографія). Розвиток термінології суспільних наук. 1
26. Григорій Сковорода (вірші, епістолярія). 1
27. V відміна іменників. 1
28. Олександр Вальтер і його наукова спадщина. 1
29. Підсумковий контроль. 1